Андрій Вадатурський: Зростання експорту вітчизняних вин дозволить іноземцям більше дізнатись про Україну

– Пане Андрію, Ви є одним із тих, кого називають «новими обличчями» української політики. Чому Ви вирішили прийти у парламент, які Ваші основні досягнення та розчарування від парламентської роботи?

 – Давайте з початку. Я тривалий час працював у реальному секторі, займався бізнесом і досяг на ниві АПК певних результатів. Працюючи в одному з найбільших сільгосппідприємств держави, переконався, що в Україні можна робити ефективний бізнес із «чистим обличчям». «Нібулон» є прикладом такого бізнесу. На відміну від номенклатурних політиків, я знаю на собі, які законодавчі зміни необхідні для розвитку держави, що треба зробити для її економічного успіху. Коли ти знаєш проблеми, знаєш шляхи їх вирішення, приходить думка, що ти можеш все змінити, налаштувати на вірний лад. Проте, і наразі я в цьому переконався, певні політичні групи налаштовані лише на політиканство та популізм. Таким політикам не потрібні реальні зміни, вони живуть за принципом «чим гірше – тим краще», за таких умов вони можуть здаватись популярними, давати обіцянки, їх не виконувати, а потім знову повторювати процес з початку. Саме через популізм політиків Україна втрачає економічні можливості. Я ж, у свою чергу, бачу точки росту для держави в економічній площині, тому я – в парламенті, тому виборюю наші з колегами законопроекти.

 – Ви сказали про точки росту, де вони зконцентровані та що вже Вами зроблено для їх реалізації?

 – У кожній сфері є точки росту, проблема полягає у тому, що законодавство щодо бізнесу занадто зарегульоване, моя мета – вирішити цю проблему, вивести бізнес із тіні (перш за все це стосується малого та середнього), надати можливості підприємствам бути конкурентними й успішними. Логічно, що прийшовши в політику із АПК, я зайнявся розвитком цієї галузі. Однією з точок росту є розвиток малого виноробства. Україна має неабиякі для цього можливості, але  проблема полягає в надмірній зарегульованості, неконкурентному законодавстві, що заганяє бізнес у тінь. Лише уявіть: в Україні понад 45 тисяч гектарів зайнято виноградниками, на яких працює лише 61 виробник, а у Франції, наприклад, на 100 тисяч гектарів – 40 тисяч виробників, і здебільшого це малі винороби, що роблять Францію винною державою світу. Також слід відзначити, що у 1985 році землі під виноградники сягали 209 тисяч гектарів, це більш ніж удвічі перевищує сьогоднішній показник Франції. Бюрократія та зарегульованість завдали серйозної шкоди українському виноробству.

 – Багато парламентарів кажуть про ініціативи для бізнесу, протерідко звітують про результат. Вам вдалось чогось досягти, чи Ви як і інші будете казати про внутрішній спротив парламенту?

 – Небажання змін дійсно присутнє у сесійній залі, проте ми вже досягли певних результатів. Минулого року парламентом було прийнято ініційований нами Закон № 1534, яким ліквідовано необхідність отримання окремої ліцензії на торгівлю винами та медовими напоями, що вироблені із власної сировини. До прийняття цього закону винороби мали сплачувати 0,5 млн грн за ліцензію на торгівлю, що в малих виноробнях у перерахунку на 1 пляшку могла сягати 300 грн, а у великих підприємств складала від 2 до 9 копійок на пляшку. Необхідність сплати за додаткову ліцензію унеможливлювала розвиток малих виробників, створення вин місцевості та заганяла бізнес у тінь. Ми ліквідували цей економічний недолік законодавства, однак лишились бюрократичні перепони в розвитку виноробства малими виробниками. Наразі з колегами зареєстрували законопроект № 6693, що розроблений спільно з Мінагрополітики, виноробами (як малими,так і великими), експертами ТПП та має ці перепони усунути.

 – Про які перепони здебільшого йде мова?

 – Сьогодні для отримання ліцензії на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вин і медових напоїв, окрім заяви, потрібно надати квитанцію про сплату ліцензійного збору, копії установчих документів та атестат виробництва. Здавалося б, усього три документи, наче нічого складного, а на практиці для отримання атестату виробництва необхідно зібрати близько 140 нікому не потрібних папірців, довідок і дозволів, відстояти роками в понад сотні черг – втратити час і гроші. Ми пропонуємо малим виноробам замінити атестат виробництва на декларацію матеріально-технічного стану, що реєструватиметься протягом 5 днів. Більше того, виробник може економити значні кошти, залучаючи акредитовану лабораторію на договірних засадах. Законопроектом також закріплено можливість утримувати і власну акредитовану лабораторію на підприємстві.

 – Як я розумію, велика кількість дозвільних документів зумовлена тим, що від якості алкогольної продукції залежить здоров’я українців. Чи не призведе заміна державного атестата виробництва декларацією матеріально-технічного стану до зниження якості продукції та підвищення кількості сурогатних вин на полицях магазинів?

 – Насправді ситуація дещо інша. Сьогодні майже у кожному селі чи на курорті ви можете придбати вино з рук у домашніх виноробів, але ви не побачите жодного документа на продукцію. Більше того, ви не знаєте, з якої сировини та за яких умов виробництва створено продукт, що ви збираєтесь придбати, ризикуючи власним життям і здоров’ям. У разі отруєння таким продуктом ви не маєте сьогодні змоги ні до кого звернутись зі скаргою, а держава не може покарати виробника, оскільки немає жодних документів правового зв’язку. Ви ніде не знайдете ані продавця, ані виробника вина, оскільки він не значиться у жодному реєстрі, вам не видається жодного документа, що фіксує продаж. У вас просто немає жодних доказів. Наш законопроект сприятиме не тільки виходу із тіні малого виноробства, він сприятиме розвитку і лабораторного бізнесу, що здійснюватиме експертизу виробництва продуктів виноробної промисловості. Коли виробництво продукції буде легальним, сам виробник буде зацікавлений у його відмінній якості, оскільки легальність передбачає і конкурентність. Виробники не будуть зацікавлені у виробництві сурогату, який під етикеткою домашнього вина сьогодні продають українцям.

 – Яким чином буде проводитись контроль якості?

 – Контроль безпеки й якості здійснюватиметься згідно з сьогоднішніми стандартами, зменшиться тільки форма співпраці малого виробника й акредитованої лабораторії. Нагляд за безпечністю виробництва будуть здійснювати акредитовані лабораторії, а подальший контроль виробництва – Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Законопроектом передбачена не тількивідповідальність виробника, але і відповідальність акредитованих лабораторій, у цьому і полягає інструмент державного контролю. Контроль безпечності – це не загнання підприємців у черги за дозвільними документами, а ефективний контроль виробництва.

 – До речі, які вимоги висуває законопроект до матеріально-технічного стану виробництв? Чи буде необхідність у закупівлі дороговартісного обладнання?

 – Декларація матеріально-технічного стану визначає мінімально необхідний перелік обладнання для виробництва продуктів виноробства, і я переконаний, що жоден винороб не буде мати проблем із закупівлею обладнання. Воно може бути як новітнім автоматизованим, так і ручним, яким користувалися ще перші винороби. Ми не ставили вимог до обладнання. Законопроект визначає, що обладнання має забезпечувати процес. Найголовніше – це:

1)        ваги для зважування сировини;

2)        подрібнювачі та преси;

3)        корозостійкі бочки;

4)        обладнання для розливу продукції у споживчу тару;

5)        термометри для контролю на етапах виробництва та зберігання;

6)        обладнання для санітарної обробки обладнання, винопроводів та інвентарю.

Зрозуміло, що виробництво проводиться виключно з власної (не придбаної) сировини, вирощеної на землях, що перебувають у законному користуванні, а процес виробництва проходить у власних нежитлових приміщеннях. Обладнання, у свою чергу, може перебувати у користуванні і на договірних засадах (оренда, іпотека тощо).

 – Як прийняття законопроекту позначиться на розвитку вин місцевості? Чи передбачено якісь зміни щодо реєстрації нових марок вина?

 – Сьогодні реєстрація нових марок вина здійснюється профільним Міністерством у Києві на основі висновку Центральної галузевої дегустаційної комісії виноробної промисловості. Ми пропонуємо максимально децентралізувати цю сферу та впровадити спрощену процедуру реєстрації нових марок вина. Відтепер сам виробник буде затверджувати нові марки на основі висновку однієї чи декількох організацій, і не тільки державних. Наразі Центральна галузева дегустаційна комісія виноробної промисловості є монополістом у цій сфері. Ми пропонуємо розширити перелік організацій, що можуть давати відповідні висновки, а саме надати таке право дегустаційним комісіям профільних наукових установ і галузевих асоціацій, таких як Торгово-промислова палата. Це зменшить черги та надасть суттєві можливості для створення так званої винної карти України. Цим шляхом пішли держави Євросоюзу, саме цим шляхом йде і Україна.

 – Щодо економічних результатів, як зміниться становище у разі впровадження Вашого законопроекту?

 – Збільшення виробників логічно призводить до зростання кількості легально проданої продукції, а нарощування обсягів виторгу – до збільшення надходжень бюджету за рахунок податків. Ми очікуємо,що тільки від ПДВ і зборів із продажів державний і місцеві бюджети поповняться на понад 26 млн грн. Окрім цього, законопроект сприятиме створенню додаткових легальних робочих місць із відповідними соціальними гарантіями, відпустками, оплачуваними лікарняними та пенсійним забезпеченням. Ми також прогнозуємо збільшення обсягів експорту українських вин. Вино відрізняється від інших алкогольних напоїв тим, що це – витвір мистецтва. Його купують для насолоди надзвичайним букетом смаку й аромату. Зростання експорту вітчизняних вин дозволить іноземцям більше дізнатись про Україну, а також призведе до примноження валютної виручки українськими підприємствами.