ЧОМУ ГАЛЬМУЄТЬСЯ РЕФОРМА УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ УПАКОВКИ В УКРАЇНІ: ПОЗИЦІЯ ЕКСПЕРТА.

Що таке РВВ і чому це важливо. Принцип розширеної відповідальності виробника (РВВ) передбачає, що виробник товару в упаковці несе фінансову та організаційну відповідальність за збір, сортування та переробку відходів після використання продукції. Простіше кажучи той, хто випускає товар в упаковці на ринок, має забезпечити фінансування системи поводження з цією упаковкою після того, як вона стане відходом.

Саме завдяки таким механізмам у країнах ЄС працюють системи роздільного збору, сортування та переробки відходів упаковки. Ці кошти дозволяють будувати сучасну інфраструктуру переробки та зменшувати навантаження на полігони. Для України це питання не лише екології. Це також виконання зобов’язань перед ЄС, розвиток ринку вторинної сировини, інвестиції у переробну галузь, створення нових робочих місць, а також детінізація ринку відходів. 

Історія питання. Україна вже мала спробу створити систему відповідальності за відходи упаковки. Йдеться про діяльність ДП «Укрекокомресурси», яке фактично стало монопольним оператором збору екологічних платежів. Формально підприємство мало забезпечити розвиток системи збору та переробки упаковки. Але на практиці ця модель перетворилась на адміністративний механізм акумулювання коштів без створення прозорої інфраструктури та конкурентного ринку.

Фактично була побудована система, яка асоціювалась у бізнесу не з екологічною реформою, а з механізмом отримання неправомірної вигоди чиновниками через контроль над фінансовими потоками. Бізнес сплачував кошти, але не бачив ані ефективної системи збору, ані реального розвитку переробки. Саме тому будь-які нові ініціативи щодо РВВ, які передбачають надмірний державний контроль, автоматично викликають недовіру.

За що насправді триває боротьба. Ключове питання яке не дає покою представникам влади - це контроль над фінансовими внесками виробників, які мають забезпечити роботу системи. Адже система РВВ це потенційно мільярди гривень щорічно, які мають спрямовуватись на збір відходів, сортування, логістику, переробку та розвиток інфраструктури. Саме навколо цих коштів уже багато років триває боротьба між різними групами впливу від влади.

Європейська модель передбачає, що система створюється бізнесом через організації розширеної відповідальності виробника (PRO/ОРВВ), які працюють під державним контролем, але не є державними монополіями. В Україні ж постійно виникають спроби створити додатковий державний або напівдержавний контроль над цими коштами. І саме це стає ключовою причиною конфлікту між бізнесом та владою.

Законопроєкти є, а реформи немає. В Верховній Раді України вже кілька років перебувають законопроєкти щодо упаковки та відходів упаковки. Але їх розгляд постійно відкладається, а сам процес супроводжується суперечками між бізнесом, профільними асоціаціями та представниками влади. Причина проста: сторони не можуть домовитися про модель управління системою. Бізнес наполягає на європейській моделі саморегулювання та конкуренції між організаціями РВВ. Частина чиновників, навпаки, прагне централізованого контролю.

На початку цього року Екокомітет Верховної Ради запропонував робочу версію доопрацьованого законопроєкту «Про паковання та відходи паковання». Однак процес його підготовки відбувався без належного рівня відкритості та повноцінних консультацій із бізнесом, саме тим сектором, який фактично має фінансувати систему РВВ. Запропонована модель взаємодії учасників ринку багато в чому нагадує механізми, які свого часу вже існували навколо ДП «Укрекокомресурси».

Нові корупційні ризики. Відповідно до запропонованої моделі, організації РВВ повинні укладати договори з органами місцевого самоврядування, однак самі органи місцевого самоврядування при цьому фактично не несуть жодних зобов’язань. Це створює прямі передумови для корупції коли відходи упаковки можуть перетворитися на об’єкт «продажу» за принципом: хто більше заплатить, той і отримає доступ до ресурсу.

При цьому виробники зобов’язані звітувати про зібрані та перероблені обсяги, громади не мають обов’язку укладати договори або передавати відходи відповідним Організаціями РВВ. В таких умовах можуть виникнути так звані «кишенькові» Організації РВВ, які фактично продаватимуть виробникам квоти на відходи упаковки, що контролюються органами місцевого самоврядування.

Ще більше питань викликає модель індивідуальних ОРВВ. Запропонований механізм створює передумови для появи цілої індустрії «перепродажу» відходів упаковки через мережу посередників, які лише формально здійснюють їх збирання. Це дуже нагадує механізми часів постанови №915, коли через «конвертаційні» структури виробникам продавались документи про нібито зібрані обсяги відходів.

Закон «Про управління відходами»: урок, який не вивчили. Екокомітет Верховної Ради вже має невдалий досвід реалізації реформ у сфері відходів — Закон України «Про управління відходами». Під час його ухвалення документ подавався як масштабна євроінтеграційна реформа. Проте на практиці багато норм виявилися настільки неякісно прописаними, що окремі механізми фактично неможливо реалізувати.

Найбільш показовий приклад - так званий «Адміністратор послуг управління побутовими відходами», який мав реформувати систему послуг у громадах. Станом на сьогодні ця модель повноцінно не запрацювала практично в жодній громаді України. Іронія полягає в тому, що тепер автори реформи самі намагаються відмовитись від механізму, який раніше подавали як ключовий елемент змін.

Головна проблема — недовіра. Український бізнес готовий вкладати кошти у систему РВВ. Більше того, українськи компанії вже мають успішний досвід роботи в Україні. Але бізнес не підтримує запропоновану Екокомітетом проєкт і не готовий фінансувати непрозорі моделі з ручним управлінням та високими корупційними ризиками. Саме тому будь-які спроби встановити черговий адміністративний «шлагбаум» лише поглиблюють кризу довіри.

Висновок. Сьогодні реформа РВВ в Україні опинилася на роздоріжжі. З одного боку — європейська модель конкуренції, прозорості та відповідальності бізнесу. З іншого — спроби побудувати систему контролю над фінансовими потоками через адміністративні механізми. Без довіри бізнесу, який має створити та профінансувати цю систему, реформа приречена.

Україна вже втратила надто багато часу. І якщо нова система РВВ знову буде побудована навколо контролю та розподілу коштів, а не навколо розвитку реальної інфраструктури переробки, це поставить під сумнів не лише ефективність самої реформи, а й щирість євроінтеграційного курсу держави.

Олександр ЛИМАР
Директор асоціації «РЕКОПАК»